Історія
Ставище та Високе
Село при Києво-Брестському шосе за 64 версти від Києва. Шосе перетинає в цьому місці струмок, що тече в річку Здвиж. Село Ставище роздiлялося на дві половини або кутки, із яких один називається Ставище, а другий - Високе.
За переказами, Ставище в давнину називалися Ковбижем i знаходилися дещо схiднiше в урочищi i нинi вiдомому пiд своїм стародавнiм іменем (Ковбиж), де мiститься давня криниця, признаки великих ставів, багато земляних бугрiв та pовів, а при оранцi полiв постiйно трапляються куски цегли, глиняного посуду, скло та залiзнi речi. Нещодавно в урочищi цьому збудований станцiйний будинок. Жителi розповiдають, що Ольга-княгиня, повертаючись iз Древлянської землi, зупинялася в Ковбижi, великому городi, якого нинiшнi Ставища i Небелиця (теперішня Київська область, Макарівський район) були крайнiми частинами. В Актах про козакiв розповiдасться, що в листопадi 1684 року полiськi козаки iз польської шляхти Ян Котарський та Володимир Ловицький, зiбравши 300 чоловiк i заволодiвши з ними селом, взяли силою iз жителiв контрибуцiю в кiлька десяткiв злотих.
В урочищі "Ковбиж" під час оранки, знаходили уламки цегли, фрагменти глиняного посуду, скла і металеві речі.
Лузан П. та Матченко М. вважають, що тут знаходилося велике словянське місто-фортеця Ковбиж. З одного боку місто прикривав високий земляний вал, а з півночі великий рів наповнений водою. З трьох сторін фортецю омивала безіменна річка, яка впадала в р. Здвиж. Місто та його жителів було знищено ордами хана Батия. У 1964 р. у місцевості можна було побачити вали та рови, на яких вирощували кукурудзу.
За деякими даними, наведеними О.Тарабукіним в найновішому довіднику "Старожитності Брусилівщини", біля с. Ставище, розташованого на трасі Київ - Житомир знаходилися рештки городища, залишеного градом Старої Русі Ковбиж. Втім, дана версія матеріального підтвердження поки що, очевидно, не має.
Ставище в 1763 роцi належали Iосифу Дев´ятковському, котрий письмово закрiпив за церквою її. Через 20 pоків село вже належало Войцеху Понiнському, пiдстаростi Луцькому. Тепер причислясться до маєтності князя Гедройця.
Церква в iм´я 3iшестя Святого Духа збудована в 1789 роцi, замiсть попередньої, в 1752 роцi зведеної, на мicцi ще древнiшої, землі має 38 десятин. До приходу її зачисленi двоє сiл того ж володiння: Раковичi та Paївка.
Жителi Ставищ і Високого брали участь у Брусилiвському повстаннi проти австро-нiмецьких військ у серпнi 1918 року.
Села пережили голодомор 1933 - 1934 рр. Про тi жахливi подiї свiдчить могила у чистому полi, де похованi жертви голоду.
Два рази через села прокотилося жахливе вогнище вiйни 1941 - 1945 років. Тут проходив рубiж, на якому були зупиненi гiтлерiвськi вiйська, якi наступали на столицю України - м. Київ.
172 жителi билися проти нiмецько-фашистських загарбникiв у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi. 80 чоловiк нагороджено орденами й медалями. 150 - загинув смертю хоробрих.
Ставище окуповане 10 липня 1941 року. Визволене 10 листопада 1943 року. Вдруге окуповане 21 листопада 1943 року. Визволене 24 грудня 1943 року. Вигнано на каторжнi роботи 66 чоловiк, спалено та зруйновано 153 будiвлi.
У 1972 році у селі було 403 двори з населенням 984 чоловiка. Сiльській раді були пiдпорядкованi населенi пункти Високе, Йосипівка, Костiвцi.
На територiї Ставищ була розмiщена центральна садиба колгоспу "Дружба", який мав в користуванні 5633 га сiльськогосподарських угiдь, у т. ч. 4747 га орної землi. Вирощували зерновi культури, картоплю. Було розвинуте м´ясо-молочне тваринництво. 3а сумлiнну працю й досягнутi успiхи у розвитку сiльського господарства 102 колгоспники були удостоєні орденiв й медалей, у т. ч. двома орденами Ленiна нагороджено колишнього голову колгоспу Е. І. Петрiвського, доярку 3. Й. Михайлiвську - орденом Ленiна. Ланковiй М. І. Стахiвськiй присвоєно звання Героя Соцiалiстичної Працi.
В селі Високе у 1921 році народився Лисиця Михайло Павлович, вчений у галузі оптики і спектроскопії, нелінійної оптики і квантової електроніки, доктор фізико-математичних наук, професор, лауреат двох Державних премій України в галузі науки і техніки. На його честь названо астероїд 8064 Лисиця та вулиця в селі Високе.
В селі Ставище діє середня школа І-ІІІ ступенів, дошкільний навчальний заклад «Калинка», амбулаторія ЗПСМ, церква УПЦ МП, сільськогосподарські підприємства: ФГ «Калина», ТОВ «Полісся» 2010, ТОВ "Лендагроінвест".
В селі Високе є будинок культури, церква УПЦ КП, діє хлібопекарня ФГ «Агроленд».
Йосипівка
Село, підпорядковане Ставищенській сільській раді. Розташоване за 10 км на північний захід від районного центру. Площа населеного пункту - 113,9 га.
До 07 червня 1946 року село носило назву Юзефівка.
Вперше згадується з 1763 року, коли тут почала селитися польська шляхта. Пан Йосиф Дев'ятковський володів селом, а тому воно і було назване його іменем.
Уродженкою Йосипівки є Герой Соціалістичної праці M.І. Стахівська, тут народився кавалер двох орденів Леніна Петрівський E.І. та Михайлівська З.Й., яка нагороджена орденом Леніна та відомий шофер Франц Броніславович Ободзінський.
Є загальноосвітня школа I ступеня, будинок культури, ФГ «Вілюшевське».
Костівці
Знаходиться за 6 км від районного центру Брусилів.
Село відоме з початку 17 століття. Належало польському магнату Леву Ружинському, як фільваркове господарство. В 1636 році Костовці (інша назва Костюковець) разом з селми Осівці, Озеряни, Карабачин стали належати шляхтичу Андрію Соколовському. Жителі села Костівці та роди сформувалися по закінченню Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, саме тоді до корінного роду Лавренчуків приєднались родини Габенців, Федоренків та інших козацьких родин.
Про село Костівці згадує Лаврентій Похилевич в своїй книзі "Сказания о населённых маетностях Кіевской губернії" 1864 року. В XIX столітті село Костовці належало до Брусилівського замку. Своєї церкви в селі не було тому ходили на свята до с.Осівці та приписані були селяни до Воскресенської церкви с.Брусилів.
Село пережило Першу світову війну, національно-визвольні змагання 1917—1921рр. та лихо голодоморів 20-го ст. Село було окуповане німцями 11 липня 1941 року. Вперше визволене 9 листопада 1943 року. Вдруге знову окуповане 27 листопада 1943 року і остаточно визволене 24 грудня 1943 року. Були вивезені до Німеччини 30 чоловік, закатовано та розстріляно 10 чоловік. Спалено декілька будівель. В роки німецько-радянської війни проти нацистів воювало 142 жителів села. Двадцять з них загинули на фронті. Їм в 1967 році встановлено в селі обеліск. Найбільше загинуло представників родин Лавренчуків, Габенців, Федоренків.
29 костівчан нагороджені бойовими нагородами. Після війни, шукаючи кращої долі, та в зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС з села виїхала молодь. У селі розвивається фермерське господарювання, рибно-ставкове господарство.
В селі народився в 1928 році Заслужений раціоналізатор лісового господарства України, автор десятка наукових статей з переробки деревини Лавренчук Яків Іванович.
Нині на території села діє ТОВ "Брусвяна" – єдиний в Україні недержавний розплідник, який займається селекцією та вирощуванням саджанців ремонтантних сортів малини, лохини канадської, актинідії, чорної і кольорової смородини і т.д. Єдиний недержавний розплідник, який займається селекцією. Щорококу ТОВ «Брусивяна» влаштовує Ягідний фестиваль « Брусвяна - Україна », який зазвичай збирає тисячі шанувальників.
У сільськогосподарському виробництві зайняті ТОВ «Агрофірма Брусилів» та ТОВ «Вега Агро».
